Характеристика та прогнозування перебігу гострого міокардиту в пацієнтів в умовах воєнного стану в Україні: результати довгострокового спостереження

Анотація

Мета роботи – дослідити перебіг міокардиту в пацієнтів, зокрема військовослужбовців, з різними профілями ризику та визначити прогностичні чинники несприятливих наслідків протягом 24 місяців спостереження в умовах воєнного стану.
Матеріали і методи. Обстежено 204 пацієнти (134 чоловіки та 70 жінок) з гострим міокардитом (ГМ), серед них було 90 військовослужбовців. Вік пацієнтів становив у середньому  (38,2±8,6) року. Пацієнти були розподілені на 3 групи: 1-шу становили 80 осіб з високим ризиком, які мали виявлену de novo знижену фракцію викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) – ≤ 40 %, прояви серцевої недостатності та розповсюджене відстрочене контрастування при магнітно-резонансній томографії (МРТ) серця; 2-гу – 64 хворих з помірним ризиком з помірно зниженою ФВ ЛШ (41–49 %) та ураженням ≥ 2 сегментів ЛШ при МРТ серця; 3-тю – 60 пацієнтів з низьким ризиком із ФВ ЛШ ≥ 50 % та ураженням < 2 сегментів ЛШ при МРТ серця. Всім пацієнтам проводили ехокардіографію зі спекл-трекінг методикою, добове моніторування ЕКГ з аналізом порушень серцевого ритму та варіабельності ритму серця, МРТ серця з відстроченим контрастуванням. Обстеження виконували в дебюті ГМ, через 12 та 24 міс спостереження. 
Результати та обговорення. Встановлено предиктори персистенції міокардиту протягом 24 міс: індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ ≥ 105 мл/м²; величина ФВ ЛШ ≤ 40 %; показник поздовжньої глобальної деформації ЛШ ≤ 9,0 %; показник циркулярної глобальної деформації ЛШ ≤ 8,0 %; наявність пароксизмів нестійкої шлуночкової тахікардії; загальна кількість уражених сегментів ЛШ ≥ 5 та кількість сегментів ЛШ із наявністю запальних змін ≥ 3, визначені на початку ГМ. Предикторами трансформації захворювання в дилатаційну кардіоміопатію були: індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ ≥ 105 мл/м²; ФВ ЛШ < 30 %; показник поздовжньої глобальної деформації ЛШ ≤ 8,0 %; показник циркулярної глобальної деформації ЛШ ≤ 7,0 %; загальна кількість уражених сегментів ЛШ ≥ 9, а також кількість сегментів ЛШ із наявністю відстроченого контрастування ≥ 5. Предикторами одужання через 24 міс були: індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ ≤ 85 мл/м²; ФВ ЛШ ≥ 50 %; показник поздовжньої глобальної деформації ЛШ ≥ 11,0 %; показник циркулярної глобальної деформації ЛШ ≥ 12,0 %; загальна кількість уражених сегментів ЛШ ≤ 3, а також відсутність пароксизмів шлуночкової тахікардії при ініціальному обстеженні. У військовослужбовців з міокардитом встановлено предиктори персистенції частої надшлуночкової екстрасистолії та пароксизмів фібриляції передсердь через 24 міс спостереження: наявність ≥ 11 балів тривоги за шкалою HADS-А та ≥ 25 балів за шкалою HAМ-А, співвідношення LF/HF ≤ 1,20, загальна кількість уражених сегментів ЛШ ≥ 5, кількість сегментів ЛШ із наявністю відстроченого контрастування ≥ 2, визначені при ініціальному обстеженні; додатковими предикторами персистенції пароксизмів фібриляції передсердь також були: індекс кінцеводіастолічного об’єму ЛШ ≥ 105 мл/м², фракція викиду ЛШ ≤ 40 %.
Висновки. За результатами проведених досліджень удосконалено сучасні підходи до прогнозування перебігу міокардиту різного ризику і встановлено предиктори одужання, довготривалої персистенції захворювання та його трансформації в дилатаційну кардіоміопатію. У військовослужбовців з міокардитом встановлено предиктори персистенції частої надшлуночкової екстрасистолії і пароксизмів фібриляції передсердь через 24 міс спостереження та виявлено зв’язок цих аритмій з наявністю тривоги і порушенням варіабельності ритму серця.